Акмеологія об’єднала зусилля багатьох учених , котрі зосередились
на вивченні особистісних , психолофізіологічних характеристик фізично і психічно
зрілої дорослої людини, на з’ясуванні об’єктивних і суб’єктивних чинників , що
дають їм змогу найкраще реалізуватись.
Одним із її перших засновників був російський психолог Борис Ананьєв. Спершу
акмеологія досліджувала чинники , що забезпечують вищий рівень досягнень у будь
– якій галузі діяльності зрілих дорослих людей. Однак подальші розвідки вчених
засвідчили , що розвиток умінь і навичок , набуття соціально – морального
досвіду , ціннісного ставлення до діяльності , мотиваційної готовності , які є від’ємними
показниками майстерності й професіоналізму
, закладаються у людини ще з дитинства. Зрілою людиною не народжується ,
стан зрілості не з’являється у неї несподівано й відразу. Вияв його залежить
від попередніх етапів розвитку індивіда.
Традиційно акмеологія виконує такі
завдання : обґрунтування феноменології акме ; вивчення об’єктивних та
суб’єктивних чинників , що визначають якісно – кількісні характеристики акме;
розкриття закономірностей та механізмів , необхідних для досягнення людиною
своїх висот. Йдеться про ступінь зрілості особистості і вершину цієї зрілості ,
яка засвідчує , наскільки людина реалізувала себе як громадянин , спеціаліст ,
професіонал , а також про умови й чинники , які цьому сприяли або не сприяли.
Для акмеології показовою характеристикою зрілості є визнання у групі соціально
– психологічних властивостей та якостей індивіда. Високе соціально – групове
визнання особистості не тільки компенсує , а й виправдовує її невдачі у сфері
міжособистісних стосунків. Відсутність визнання породжує психологічний
дискомфорт , незадоволеність людини своєю діяльністю . Індивід , котрий не
здобув визнання ні на груповому , ні на особистісному рівні , часто переживає
психологічну кризу особистості. Здебільшого невизнаність є свідченням нереалізованості
індивіда у професійній сфері.
Для суспільства надзвичайно важливо
продовжити найактивніший творчий період життя людини. Досягненню цього сприяють
: правильна організація часу; висока етична і професійна культура , активність
у виборі життєвого шляху; культура спілкування ; вміння забезпечити
відповідність своїх здібностей і типологічних особистісних властивостей з
умовами життя; урахування впливу етнопсихологічного середовища на розвиток і
становлення особистості ; уміння долати суперечності мікросередовища та
особистості Є що детермінують поведінку індивіда; використання науково
обґрунтованого алгоритму продуктивного розв’язання завдань розвитку зрілої
людини; самовдосконалення особистості , усвідомлення нею своїх можливостей ,
ставлення до себе як до суб’єкта , творця свого життя. А тому акмеологічні
підходи починаються застосовувати ще зі
шкільних лав.
Предметом шкільної акмеології
є:
·
соціально зрілий випускник, готовий до самовизначення;
·
взаємодія суб'єктів педагогічного процесу в цілісній
системі освіти, саморозвиток суб'єктів педагогічного процесу засобами освітньої
діяльності в школах нового типу, що забезпечують підвищений рівень освіти.
Завданнями шкільної акмеології
є:
·
дослідження залежності між рівнями досягнутих результатів
діяльності та способами розв'язання
завдань, виявлення факторів, що забезпечують певний результат індивідуального
розвитку вчителя та учня;
·
моделювання педагогічних систем і стратегій для досягнення
вершин індивідуальної, групової та колективної навчально-пізнавальної
діяльності учнів і професійної діяльності вчителів, їхньої творчості;
·
дослідження розвитку людини на всіх рівнях навчання в школі.
Для шкільної акмеології провідними є ті категорії
та наукові поняття, що відбивають якісні характеристики розвитку людини й
освітніх систем: зрілість (шкільна, соціальна,
особистісна, вікова, професійна), професіоналізм, успіх, досягнення,
висока мотивація досягнень, інтеграція,
продуктивність тощо.
Шкільна акмеологія як наука розвивається в трьох
основних напрямках: методологія й теорія, практична акмеологія (розвиток
освітніх систем і людини в їхніх умовах), акмеметрія (вимір якості розвитку).
Одне із завдань практичної акмеології - розробка
й реалізація на практиці акмеологічної концепції школи в сучасних умовах
освіти. Ідея акмеологічної школи відповідає Національній доктрині освіти України, що визначає головними
завданнями розвиток творчих здібностей учнів і створення умов для розвитку
особистості учнів загалом.
Акмеологічна школа - це школа цілісного і
стійкого розвитку
людини на духовно-моральніи основі.
Основні ознаки акмеологічної школи полягають у таких положеннях:
1.
Мета школи - цілісний розвиток людини.
2. Наявність у школі акмеологічного
середовища, атмосфери прагнення до успіху, творчості.
3. Наявність акмеологічної
концепції виховання, мета якого - формування життєвої стратегії стійкого
розвитку особистості й індивідуальності.
4. Акмеологічна позиція
вчителя як показник його професійної зрілості.
5.
Людинознавство як суть змісту загальної середньої освіти.
6. Запровадження акмеологічних
технологій - технологій забезпечення успіху.
7. Акмеологічна забезпечення
педагогічного процесу - системна діагностика, реалізація технології акмеологічного
супроводу учня на сходинах навчання.
8. Акмеологічний рівень
діяльності педагогічного колективу.
9. Взаємодія з батьками як
суб'єктами педагогічного процесу.
10.
Школа розвитку, творчості, успіху.
Акмеологічне забезпечення педагогічного процесу - необхідна
умова
підвищення
його якості в сучасній школі.
Тільки тоді
можна досягти високих результатів у навчанні, вихованні й розвитку школяра,
коли педагогічний вплив на нього спирається на всебічне вивчення його
особистості, на системну діагностику його розвитку як людини. Розвиток,
виховання, навчання й збереження здоров'я людини здійснюються у взаємозв'язку
на кожному щаблі безперервної освіти: сім'я, дошкільні установи, школа,
система додаткової освіти.